Що таке «віктімблеймінг»?
Віктімблеймінг або звинувачення того/тої, хто пережили насилля — феномен, в якому на постраждал_у від різних форм насилля покладається повна відповідальність за дії кривдника та саму ситуацію. Вперше термін «звинувачення жертви» прозвучав в 1971 році в однойменній книзі Вільяма Раяна («Blaming the Victim»). Наратив звинувачення того/тої, хто пережили насилля застосовується до різних соціально-вразливих груп населення. Проте найчастіше він спостерігається в темі ґендерно-зумовленого насилля щодо жінок, про яку йтиме мова далі.
Як проявляється «звинувачення постраждалої»?
«Звинувачення постраждалої» полягає в тому, що питання, які виникають в людей в контексті ситуації насилля зводяться виключно до з’ясування характеристик постраждалої. Фокус уваги вкрай звужується, а роль насильника та інший контекст залишаються поза увагою. Наприклад: «Чому вона була так яскраво вбрана? Чому вона гуляла сама в пізній час? Чим вона думала, зі мною таке б точно не трапилось». Схожі коментарі зустрічаються у випадках домашнього насилля: «Якщо б’є, значить заслужила, знала за кого виходила заміж. Секс обов’язкова частина шлюбу, яке там зґвалтування?».
Перелік цих фраз є доволі широким, подібні питання можуть виникати в кожного та кожної з нас автоматично, оскільки усі ми зростаємо з наративом «сама винна» та зчитуємо його в нашому повсякденні. Однак, частина з цих, на перший погляд, автоматичних реакцій або суджень, має пояснення з боку роботи людської психіки.
Чому люди схильні до звинувачення постраждалої?
Усі ми прагнемо бути в безпеці, захищеності та будь-яким чином уникати ситуацій, де є ризик зазнати болю, кривди чи насилля. Згідно теорії невразливості ми прагнемо до постійного ментального благополуччя, бажання повного контролю над власним життям та тілом. Цю теорію можна описати фразою: «Якщо я поводитимусь інакше — зі мною цього точно не станеться». Якщо людина визнає, що кривдник може вчинити шкоду з будь-ким, в незалежності від зовнішнього вигляду чи поведінки постраждалої, вона зіткнеться з переживанням тотальної незахищеності, вразливості та безпорадності.
Наша психіка прагне до ясності та однозначності, оскільки переживання невідомості є нестерпним для неї. У випадку звинувачення постраждалої від насилля людина може давати собі начебто об’єктивні та раціональні пояснення, які можуть принести тимчасове полегшення та заспокоєння.
Згідно цієї теорії, у людей є уявлення про те, що погані ситуації стаються лише з тими, хто заслужив цього або зробив щось погане. Натомість світ постає як безпечне та справедливе місце, в якому люди отримують лише те, на що заслуговують. Відповідно, якщо я мислю про себе як про хорошу, НЕ ТАКУ людину, я можу спиратися на внутрішню ілюзорну ідею про те, що зі мною такого точно не станеться.
Згідно цього феномену люди схильні пояснювати для себе ситуації чи вчинки інших людей виключно на основі їхніх характеристик, без урахування ширшого контексту чи впливу іншої людини.
Одним з найбільш шкідливих та небезпечних наслідків віктімблемійнгу є те, що постраждалі від насилля стикаються з нищівною стигматизацією: як внутрішньою, так і зовнішньою, а це, в свою чергу, перешкоджає своєчасному зверненню за допомогою та може посилювати травматизм пережитого досвіду.
Чому постраждала звинувачує себе?
У книзі «Психологічна травма та шлях до видужання» Джудіт Герман описує випадки, коли постраждалі від насилля ставали на захист своїх кривдників, наприклад, виправдовували їх або ж займались збором матеріальної допомоги для них. Чому так відбувається? В основі описаного явища лежить механізм психологічного захисту — ідентифікація, в процесі якого постраждала несвідомо намагається оволодіти своїм страхом та стражданням, повернути собі владу та контроль над ситуацією. «Я не безпомічна жертва, я сама наношу собі удари і я всемогутня», описує психоаналітикиня Ненсі МакВільямс. В такий спосіб постраждала автоматично і несвідомо намагається впоратись з відчуттям загрози та небезпеки з боку кривдника.
Цей механізм психологічного захисту полягає в тому, що постраждала обертає всі нестерпні переживання на себе: почуття провини, сорому, гнів, бажання помсти та інші. В крайніх випадках, це може призводити до суїциду. Цей механізм можна добре спостерігати на прикладі дітей, які зазнають зловживань з боку батьків чи опікунів: дитяча психіка до певного віку не здатна вмістити розуміння того, що батьки, яких вона любить, до яких вона має прив’язаність і від яких вона залежна, можуть вчиняти з нею такі жахливі речі. Тому їхні вчинки дитина пояснює виключно з точки зору власної поведінки.
Травматичний досвід дитинства включає недбалість, зловживання з боку батьків чи опікунів, необхідність брати на себе роль дорослого або рятувати когось з батьків задля його збереження (наприклад, у випадку алкогольної залежності). Як зазначає МакВільямс: «Жертви жорстокого поводження в дитинстві зазвичай засвоюють раціоналізацію поганого ставлення щодо себе з боку батьків, тому що для дитини краще знати, що тебе били, аніж те, що тобою нехтували». Таким чином, в дитини з раннього віку формується уявлення про те, що подібна поведінка є начебто проявом любові та уваги, вона звикає існувати в подібних стосунках та робить для себе відповідні висновки, які безумовно визначатимуть стосунок прив’язаності в подальшому.
Цей захисний механізм психіки можна описати наступним чином: «Якщо я цього не визнаю — значить цього не було». Цей механізм є цілком природним, проте, відмова від визнання пережитого насилля перешкоджає запуску супутніх процесів, зокрема, визнанню того, що сталось та подальшого горювання і оплакування.
Якщо спрацьовує цей захисний механізм психіки, то частина травматичних переживань постраждалої витісняється зі свідомості. Пережитий травматичний досвід може залишати потужні сліди в тілі, прориватись у вигляді різких короткочасних флешбеків чи під час сну. Таким чином, постраждала буквально може не пам’ятати частини історії або те, що з нею відбулось. Цей механізм наче відключає нашу психіку від переживання страждання, страху, паніки та відчуття постійної загрози смерті.
Бувають випадки, коли постраждала може повторно входити в ситуації насилля, що часто викликає додатковий шквал обурення та звинувачення з боку соціуму. В таких випадках віктімблемінг звучить як те, що «вона сама цього хотіла». Проте, ці ситуації мають ясне пояснення з точки зору роботи психіки: через повторення травматичної події чи контакту, психіка робить спробу до перегравання пережитого досвіду, вона намагається хоч тепер повернути собі контроль та владу над ситуацією, власним життям і тілом. Як зазначає Герман: «Уявляти, що можна було б впоратись краще, може бути більш прийнятним, ніж зіткнутися з повною безпорадністю в реальності».
На завершення
Як можна спостерігати, мотивація до звинувачення тої, хто пережила насилля має в основні бажання самозахисту, опори на власні ідеї про свою захищеність та винятковість. Оскільки переживання загрози, небезпеки, страху, невідомості чи власної безпорадності є важким для нашої психіки, вона може обирати перераховані вище варіанти для власного захисту.
Якщо ви помічаєте за собою схильність до звинувачення тої, хто пережила насилля — спробуйте не вмикатись в першу автоматичну реакцію, дайте собі час на переживання отриманої інформації та поміркуйте про те, що відбувається зараз з вами. Зверніть увагу на власні відчуття в тілі, на почуття, які можуть з’являтися, про що вони можуть свідчити саме для вас?
Людина, яка пережила насилля часто опиняється в ізоляції та один на один з тиском нестерпних почуттів, який посилюється з огляду на ідеї, які досі залишаються поширеними в нашому соціумі. Переосмислення та критичне сприйняття наративу «сама винна» дає можливість до побудови нових способів взаємодії між нами і, відповідно, до більшого прийняття всередині нас самих.
Текст: Світлана Вєдєнєєва
Перелік центрів, до яких можна звернутись за допомогою:
Telegram: @NHL116123
Instagram: @lastradaukraine
Електронна пошта: hotline@la-strada.org.ua
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації:
Лінія працює цілодобово
За номерами 0 800 500 335 (зі стаціонарних) або 116 123 (з мобільних)
Дзвінки безкоштовні, анонімні, конфіденційні
Національна гаряча лінія для дітей та молоді:
Цілодобово
За номерами 0 800 500 225 (зі стаціонарних) або 116 111 (з мобільних)
Дзвінки безкоштовні, анонімні, конфіденційні
Безоплатна юридична та психологічна допомога
068 145 55 90
Instagram: @jurfem.ua
Електронна пошта: office@jurfem.com.ua
